субота, 9 вересня 2017 р.

"Вся включена" Туреччина. Їхати чи ні?

Не їхати. 
Неодноразово запевняв себе.

Ідея відпочинку через турфірму по системі "all inclusive" багато разів відкидалася мною ще на етапі сімейних обговорень. Я відразу уявляв собі попсовий Єгипет з його конвоями і ментально незрозумілу Туреччину з п'яними росіянами і постійними терактами в людних місцях. Крім того, звик організовувати відпочинок самостійно і дуже неприязно ставився до туроператорів. Та, оскільки цього року можливості відпочити в омріяних Португалії та Італії не було, то трохи більше двох годин польоту - і ми в Анталії.

Джерело
Летіли зі Львова чартером (Airbus a321 компанії Windrose). Попри оголошення жахливою англійською все було в порядку. Без додаткової плати пропонують каву/чай/воду. За поїсти треба доплачувати. Після слів "даю вам кращі місця" ми опинилися в другому ряді. Так от - перші ряди знаходяться в безпосередній близькості до туалету і, приблизно через годину польоту, ви стаєте мимовільним спостерігачем за чергою в туалет, яка прямо нависає над вами. Сумнівна радість, враховуючи ще й неприємний запах, який супроводжує все це дійство. Після набору висоти політ відбувається на 10-11 тисячах метрів зі швидкістю 800-900 км/год. Пролітає над всією Румунією, попри берегову лінію Болгарії і через всю Туреччину. Особливо заворожує Стамбул з його Босфором і Мармуровим морем. Масштаби низької забудови з такої висоти просто вражають. Ще одним бонусом польоту є гори північніше Анталії - тут літак знижується на стільки, що часом здається, зачепить крилом одну з вершин.

Зверху висота і швидкість польоту
Аеропорт зустрів півгодинною чергою до паспортного контролю. Зі слів оточуючих - тут так завжди. Власне паспортний контроль займає не більше 1-2 хвилин. Оскільки в аеропорті всюди працюють кондиціонери, то зміна клімату відразу не відчутна. Розуміння того, що ти з +20 опинився в +38 приходить дуже раптово на виході, разом з думкою, що, таки, треба було покласти шорти в рюкзак, а не зарити їх в багаж. Минувши зустрічаючих з табличками із назвами турфірм, готелів чи просто "Лена и Вася", виходимо до стійок з назвами турфірм. Швидко помітили нашу "PEGAS Touristik". Відразу ж були здивовані фразою: "Вы со Львова? З праздником вас!" (в цей день Україна святкувала День Незалежності). До речі, будьте готові до того, що на всі ваші культурні європейські репліки типу "Hello", "Excuse me.." отримаєте відповідь "Здравствуйте", "Я вас слушаю" і т.п. - російська домінує. Лише один раз за тиждень в готелі натрапили на дівчину з рецепції, яка заперечуючи похитала головою зі словами "Do you speak English?" - "Oh, yes, yes!" (бальзам на душу :) ). Отже, зі стійки нас відправили до автобуса, повідомивши його номер. Як виявилось ми найшвидше розібрались що до чого і першими потрапили в автобус. О, щастя, працює кондиціонер! Гід перевірив наші ваучери (А4 з даними хто ви і де відпочиваєте).
Джерело
В дорозі провели орієнтовно 1 годину, розвозячи туристів по різних готелях. Деякі з них, до речі, ну просто жахливі навіть ззовні. По дорозі були змушені вислуховувати туристичні байки молодого турка. Наприклад, проїжджаючи тунелі, яких по дорозі три, в одному треба цілувати того, хто поряд; інший - проїжджати з піднятими руками; останній - аплодуючи (це "відпускає гріхи"). Радості більшості туристів не було меж...


Джерело
Дорогою помітили величезні бочки з сонячними батареями на дахах будівель. Турки таким чином нагрівають воду. Взимку в Анталії температура в середньому +10, тому потужності сонячних батарей вистачає для підтримання температури в помешканні. Клімат в регіоні субтропічний із власним мікрокліматом, на який впливають Таврські гори, що огинають місто півколом. Це захищає регіон від холодних мас з півночі. Крім того, тепле Середземне море зігріває місто взимку, а також підтримує високу вологість повітря. Взагалі поєднання гір і моря, як тут, є унікальним для Туреччини. Навколо міста висаджено багато плантацій апельсин. Поодинокі дерева можна побачити просто на вулиці. В цей період вони були ще зелені. Урожай збирають по кілька разів на рік. Також бачили на вулиці недостиглі персики, гранати.
Джерело

Місцева валюта - турецька ліра. Нам не знадобилась. Регіон туристичний - доларами можна розрахуватись будь-де. Раджу ще вдома приготувати 10-20 доларів номіналом 1, 2 долари, оскільки прийнято залишати на чай: за прибирання номера; водієві в автобусі, який доставить вас в готель; за доставку чемоданів в номер і т.п.
В Туреччині торгуватись є нормальним явищем. Це можна робити будь-де, крім мережевих супермаркетів, заправок і т.п. Оскільки система "все включено" виключає потребу щось купувати, то торгуватись спробував лише раз, коли брав машину на прокат. Торг мій був безуспішним. Тішу себе, що причина не в мені :)

Готель

З кількох варіантів обрали Kimeros Park Holiday Village.
Джерело
Готелем це місце назвати важко. Це цілий комплекс двоповерхових і триповерхових будиночків. Територія величезна. Багато зелені, квітів, акуратні доріжки. Інтернет тільки на рецепції, біля басейну, в барі і ресторані. Нам пощастило, бо наш будиночок був недалеко від рецепції - на балконі більш-менш можна було "зловити". Для перевірки пошти, перегляду соцмереж було достатньо. Помешкання затишне, доволі чисте. Прибирали щодня, навіть без вивішування таблички-просьби на двері. Всі аксесуари для ванної кімнати щоденно поповнювали, разом із запасами води в холодильнику (газована, негазована, солодка в кількох варіаціях, маленькі мультивітамінові соки).
Джерело
Без проблем можна було попросити будь-що з цього переліку додатково. Єдиною проблемою було те, що прибиральники здебільшого не знають ні англійської, ні російської - доводилось, часом, грати в показуху :) На мою думку, набагато затишніше жити на другому поверсі. В такому випадку у вас буде повноцінний балкон замість маленької тераси на рівні з газоном. В номері шафа-купе, додаткове "ліжко-гніздо" біля вікна, сейф. До речі, вперше скористався сейфом в готелі. Набагато спокійніше, коли гроші і паспорти в безпеці.

Контингент туристів спокійний, багато сімей. Велика кількість українців, росіян (мабуть десь порівну), поляків, білорусів. Обстановка сприяє спокійному розміреному відпочинку.

Харчування і розваги

Любителям поїсти по приїзді додому доведеться попустити свої паски. Їжі нескінченно багато. Практично в будь-який час доби можна поїсти - це сніданок, пізній сніданок, обід, закуски, вечеря, піца... Розпорядок трапез є в номері. Їжа доволі різноманітна. Це як звична, так і специфічна турецька. Багато риби, м'яса, овочів, зелені, солених закусок, хлібобулочних і кондитерських виробів. Є і дієтична їжа, дитяче кафе (проте якість їжі там не сподобалась).
Джерело
Вибір фруктів невеликий - персики, виноград, сливи, яблука, апельсини. Хотілося б чогось більш екзотичного. Зате кавун нарізають практично нон-стоп. Також представлений великий вибір солодкого. Як на мій смак, в більшості все надто кремове. Мені дуже сподобались турецькі солодощі - Шекерпаре (Şekerpare) і пахлава. Також смакував фісташковий торт. В кафе завжди дуже людно, іноді важко знайти хороший столик, часто доводилось сідати в третьому залі, де не найзатишніше. При бажанні, можна поїсти і на вулиці. За барною стійкою готують коктейлі, шоти. Тільки варто заздалегідь знати хоча б кілька, бо меню ми так і не знайшли. Сподобались коктейлі "Голуба лагуна", "Мохіто", "Пінаколада", "Банана-мама", також можна попросити приготувати щось на розсуд бармена. Вітаються чайові за приготування коктейлів, проте зовсім не обов'язково.
Пиво одного виду - класичне світле. Вина - молоді, сухі. По приїзді відразу захотіли випити кави. Після довгих пояснень англійською: "latte", "Coffe with milk", "Coffe and milk" отримав чорнюще американо. Вирішив добрати до нього тепле молоко, але "Hot milk" розцінили, як холодне молоко з пакета. Тому каву потім замовляв російською або робив сам в кавомашині. До речі, автомат робить тільки чорну каву і капучіно. Скляну тару заборонено брати з собою до басейну з міркувань безпеки, але багато людей цим правилом нехтують.

В готелі працює команда молодих людей, які відповідають за розваги. Треба визнати, що їм це вдається дуже добре. Проводяться постійні смішні конкурси в басейні, ігри в вотерполо, футбол, аква-аеробіка. Ці люди несуть з собою море фану і емоцій. Навіть є короткий танець, який вони всі разом виконують в перервах між конкурсами. Атмосфера дуже дружня і невимушена. В передостанній день нашого відпочинку (30 серпня) Туреччина відзначала велике державне свято - День перемоги (Victory Day / Zafer Bayrami) на честь перемоги над грецькими окупантами. В цей день панувала особливо піднесена атмосфера, відпочиваючим на кожному кроці пропонували національні страви. Все це супроводжувалось живою етномузикою, турки веселились, дуріли, обливались водою :) Було цікаво і весело.

Вечорами аніматори організовують "Міні-міні діско" для дітей - це танці, співи, вправи. Дітям це дійство дуже подобається. Є маленький басейн з трьома дитячими гірками. Вечорами дискотеки, караоке, вечірки. Проте, все-таки, місце більше підходить для сімейного відпочинку. Любителям "подвіжувати", тут, мабуть, не дуже сподобається.


Море і гори

Таке поєднання вражає своєю красою і незвичністю.


Море надзвичайно прозоре і тепле. Вода дуже солона, а дно і пляж - кам'янисті. Каміння, особливо дрібне, спричиняє певні незручності, дехто використовує спеціальне взуття. Але мене такі пляжі приваблюють більше, ніж піщані. На дні, біля берега, можна зустріти маленьких рибок, які навіть не бояться кусати в ноги.

Також бачив кілька риб-голок біля пірсу. Прослідковується така тенденція - зранку море бурхливе з високими хвилями, а в другій половині дня - набагато спокійніше. За кілька десятків метрів плавають два великі понтони, з яких можна попірнати або відпочити. На пляжі багато лежаків з парасольками і столиками, основні доріжки вимощені дощечками, на виході душі для того, щоб змити камінці і сіль. Є два дерев'яні пірси, один з них - з лежаками. Біля пляжу - холодильники з водою. Не надто сприятливий час для сонячних ванн - з 12 до 15 год. - дуже сильно пече сонце.

маршрут до канатної дороги "Olympos Teleferik"
Гори кам'янисті, скелясті - прямо нависають над головою, виростаючи, ніби, нізвідки. Висота 1200-1300 м. За них ввечері дуже різко ховається сонце, забираючи 1-2 години світлового дня. Вся місцевість оточена соснами. Кажуть, цей вид не змінювався вже тисячі років. Локація мені віддалено нагадала регіон Sveti Vlas в Болгарії. Проте гори там значно нижчі і море не таке чисте. Взагалі Таврські гори зовсім неспівставні з нашими Карпатами. Навіть маючи досвід походів на двотисячники України, важко собі уявити, як долати такі гострі скелі. Мабуть, це вже альпінізм.

Не готелем єдиним (день перший)



На п'ятий день відпочинку ми вибрались на г. Тахталидаг (Tahtalı Dağları), що поблизу Кемера. Висота над рівнем моря - 2365 м. Між Анталією і Фінібахче її можна бачити як домінуючий пік гірського хребта Бейдаглари. ЇЇ навіть видно з моря.

З листопада по червень гора вкрита льодом і снігом. Навесні цей сніг часто забарвлюється в червонуватий відтінок вітрами з Сахари, а влітку, через хмари, які затемнюють гору, це нечасто можна побачити. Рослинність зникає з висоти близько 1900 м. Подорож на вершину стала можлива з 2007 року, коли було прокладено канатну дорогу "Olympos Teleferik". Проектування і будівництво канатної дороги здійснювала швейцарська компанія Doppelmayr Garaventa Group. Для реалізації цього проекту була побудована вантажна канатна дорога для перевезення матеріалів. Технічні дані: різниця висот - 1639 м, довжина канатної дороги - 4350 м, кабіна вміщує 80 осіб, швидкість руху - 10 м/с, кількість несучих опор - 4.

Отже, подорож на вершину я запланував ще в Україні, але не був до кінця впевнений через те, що не хотів орендувати машину заздалегідь. Крім того не знав, авто потрібне буде на день чи більше. Пощастило, що готель співпрацює з прокатом і вартість оренди машини з механічною коробкою на один день - 60 доларів. Автомат - 80 доларів. Дитяче автокрісло входить в ціну. Вартість готельного трансферу, для порівняння, 50 доларів. Хоча замовляв Peugeot 301, по факту отримав Fiat Linea попереднього покоління з тупуватим дизельним двигуном і "розбитою" коробкою передач. При оформленні потрібно було тільки показати посвідчення водія (ніяких платіжних карт і завдатків). Зайняло все до п'яти хвилин. До речі, важко не помітити, що більшість авто в Туреччині білого кольору.


Проїхати треба було 25 км в одну сторону, тому вирішив заправити тільки 5 літрів. На заправці платив доларами, вийшло 8 доларів за 5 літрів. Добрались швидко. Єдиний момент - слабкий двигун в парі з поганою коробкою передач дуже ускладнює круті підйоми на серпантинах. В моменти, коли замість другої передачі вмикається четверта, доводилось зупинятись і стартувати вгору з першої. На парковці вас зустріне дружелюбна качка, яка живе в ставку і не проти  отримати від вас щось смачне :)

Підйом на вершину здійснюється кожні 15 хвилин. Режим роботи в літній період з 9 до 19 год. Вартість 40 доларів з дорослого, діти до 7 років - безкоштовно. Очікуючи на підйом, вже є на що подивитись навколо, оскільки нижня станція знаходиться на висоті 726 м над рівнем моря. Добре видно берегову лінію. До речі, коли кабіна проходить повз несучі опори, це супроводжується помітним прискоренням і гойданням, на яке дехто дуже бурхливо реагує :)


10 хвилин - і ми на вершині! Теплі речі, які ми приготували, налякані карпатськими перепадами температур, не знадобились. Оглядовий майданчик організований на даху будівлі, чим дає можливість огляду на 360 градусів. Краєвиди суперові! Навколо гори, а море зливається з небом. Популярним на горі є параглайдинг - політ на параплані (щось типу парашуту). Вартує таке задоволення 200 доларів. В будівлі є кафе, галерея, туалет.




Оглянувши околиці і зорієнтувавшись на карті, вирішили ще наосліп поїхати в невелике поселення Чирали (Çıralı) - вище на фото прямо над прапором. Ця локація нам видалась цікавою і була в зоні досяжності (до кінця дня ще залишалось кілька годин). Відстань приблизно 35 км від канатної дороги.

Дорога через поселення привела нас до самого пляжу, де один біля одного тіснились маленькі кафе, чергуючись з невеликими будиночками. Поселення є частиною національного парку "Бейдаглари". В 1970-ті роки тут жили лише дві сім'ї пастухів, а місцевість була заболочена. Згодом, після осушення боліт, місцевість почала активно заселятись.  Зараз це місце відпочинку незалежних туристів (турків і, в більшості, гостей із Західної Європи). Туроператори і великі готелі відсутні. Населення займається, в основному, сільським господарством. По дорозі переїжджали через велику річку, яка на цей момент повністю пересохла! В таке просто важко повірити, оцінюючи її ширину і висоту мостів через неї. В руслі вже навіть встигли вирости невеликі кущі. Можна тільки собі уявити, якою повноводною ця ріка є навесні.  Через все поселення вздовж дороги протягнутий невисокий акведук, але, судячи з того, що багатьох ланок не вистачає, ним вже не користуються. Пляж мене дуже вразив чистотою і природністю. До речі, він знаходиться під захистом Європейського агентства навколишнього середовища як зона розмноження головастих морських черепах (вид Caretta caretta). Каміння значно більше, ніж на готельному пляжі, а вода ще прозоріша і холодніша. На пляжі ми провели небагато часу, оскільки серед такої кількості місцевих було трохи некомфортно і ми не до кінця знали, як правильно себе поводити. Всі жінки повністю прикриті одягом. До дітей ставляться привітно. Але, знову ж таки, без знання мови і правил поведінки, будь-яка зайва увага досить насторожує. Це місце однозначно варте уваги. Тут дуже мальовнича природа, а також така подорож дає уявлення про життя звичайних людей за межами комфортного готелю.



Гирло ріки. Справа видно гору, на якій ми були


Русло ріки

А далі по береговій лінії є кілька пляжів, доступ до яких є тільки з моря
Якщо швидко бігати, то ще й можна зробити панорамне фото двох себе :)

Не готелем єдиним (день другий)



Наступного дня машину ми мали повернути о 14-й годині, тому вирішили не гаяти час і познайомитись з горами ще ближче. Протяжність маршруту 35 км в одну сторону. Набір висоти приблизно 1300 м.

Кемер. Початок маршруту
Авто ми дозаправили ще минулого дня, тому вранці відразу вирушили. Дорога проходить через частину міста Кемер, потім через пересохлу ріку веде в ущелину. По дорозі зустрічаються невеликі кафе, а за кілька кілометрів - починаються дуже стрімкі серпантини. З середини дороги їхали ми "на лампочці" - витрата пального значно вища, ніж в звичному режимі. А це трохи лоскоче нерви так високо в горах (про заправки в цій місцевості навіть і не варто мріяти). Дорога дуже цікава. Приблизно до половини з асфальтовим покриттям, далі - гравій. Відбійників немає ніде, тому їхати треба обережно. Моментами навіть важко повірити, що в такому місці людині під силу прокласти дорогу. Наприкінці маршруту ми проїхали невелике поселення і на Т-подібному перехресті розвернулись. Далі дорога значно кращої якості і веде через гори в м. Анталія (направо) і в Кумлуджа (наліво). Ми ж поїхали назад тим самим шляхом.

Спускаючись ми зупинились біля гірської річки, яка хоч і не була повноводна, але мала кілька заплав для купання. Вода ідеально прозора і досить тепла. Тут ми зустріли місцеву сім'ю за пікніком. Люди виявились дуже люб'язними і добрими. Обмінявшись кількома фразами на англійській, ми вирушили в готель, проїхавшись через ту частину м. Кемер, де ще не були. По дорозі навіть вдалося почути колоритний спів в мечеті. Решту дня провели відпочиваючи в пасивному режимі.


Ці "вилазки" дали зрозуміти, що все-таки активний відпочинок нам більше до душі. Принаймні точно варто розбавляти "all inclusive" такими подорожами.




Ще одне місце для купання



Наїздили ми 120 км. Linea розганяв максимум до 130 км/год. Далі - страшнувато. Шумоізоляція погана, на такій швидкості машина вже не дуже добре тримає дорогу. Здавалось, що ми вже в аеропорту і злітаємо на Львів :)

Кемер. Кінець маршруту

Останній день і дорога додому


Сьомий день відпочинку був звичним, принаймні до обіду. Відчуття були змішані - водночас і навідпочивались, і ще б не завадило додатково 1-2 дні. Після обіду погода різко зіпсувалась - густі хмари "зачепились" за гори. Спочатку думав, що здалось, але ні - блискало, потім гриміло. Через кілька хвилин почалась злива. Тішився, по-перше, що довелось побачити тропічний дощ, а, по-друге, що це відбулось в останній день відпочинку. Ну і, відверто, хотілося вже хоч трохи прохолоди.

Ой, хмариться-туманиться...

Інформацію щодо трансферу в аеропорт і час вильоту ми отримали на рецепції після вечері. Виїжджати нам довелось о 5-й ранку. Звечора ми завбачливо припасли солодке до ранкової кави. В аеропорт прибули вчасно, реєстрацію пройшли за 10 хв, а митний контроль за 20. Після цього ще залишалось півтори години до відльоту. Літак подали десь на півгодини швидше, відповідно, швидше і вилетіли. Цього разу сиділи в 13-му ряді - черга в туалет вже не заважала :) Літак був такий самий, як минулого разу. Знову ті самі незрозумілі бурмотіння англійською, неохочий інструктаж на випадок аварійної посадки, набір висоти, чай-кава, турбулентність в районі Стамбула, зниження в районі Івано-Франківська і ми вже майже вдома. Дуже цікаво було спостерігати знайомі місця з висоти - пролітали над Городком, Ясниським кар'єром, кільцевою дорогою, Рясне, Городоцькою. Посадка була м'яка, люди аплодували і тішились, що вже вдома.

Черги на реєстрацію в Анталії (наша була невелика)
Львів

Під час польоту спостерігав на телефоні за висотою, швидкістю і положенням на карті (через програму OsmAnd) - відкрив для себе, що літак заходить на посадку зі швидкістю 250 км/год. Виглядає львівський аеропорт гарно, але відчувається, що використовується не в повну силу. Особливо це видно на контрасті з аеропортом в Анталії. В нашому проглядається якась "необжитість". Маю надію, що ситуація колись зміниться.

Також хотілося б, щоб нарешті змінили міжнародний код радянських часів LWO на український. Така ініціатива була в 2015 році.



З-поміж можливих кодів пропонувалися такі: LVV, LWW і LWD. Перші два могли би асоціюватися з назвою міста, а останній - з офіційною назвою Міжнародного аеропорту "Львів" імені Данила Галицького.  
Певною проблемою є те, що найбільш прийнятні коди для позначення львівського аеропорту через назву міста вже зайняті: код LVI використовує аеропорт «Livingstone» у Замбії; код LWI – аеропорт «Lowai» у Папуа-Новій Гвінеї. 
(Джерело)
Як бачимо, пройшло вже два роки, а ми і далі літаємо із LWO і в нього ж прилітаємо :)

Приземлились ми приблизно о 12 годині. Митний контроль пройшли швидко, отримали багаж і на таксі з польськими бляхами вирушили додому. Рідне місто зустріло нас гарною погодою, тому акліматизація пройшла невідчутно.

А в голові Брати Гадюкіни цілу дорогу співали "Я вернувся домів, в своє рідне місто Львів" :)

Отже, чи їхати в Туреччину по системі "all inclusive"?
Однозначно так :)


P.S.
Не знаю, що це. Я його називав "кукумбр" :)

"Бережіть природу"

Величеееезне листя

Стамбул

Теплиці біля Анталії. Частину цих овочів, мабуть, скоро будемо купувати в супермаркетах України

Осінь

Як виявилось згодом, це підводні велотренажери...

"Бережіть природу" - 2

Кожне дерево на території готелю має свій номер

Вперше побачив, як формується кора на пальмі



Незвичне дня нас відображення карти






  


Немає коментарів:

Дописати коментар

Загальна кількість переглядів сторінки