Не їхати.
Неодноразово запевняв себе.
Ідея відпочинку через турфірму по системі "all inclusive" багато разів відкидалася мною ще на етапі сімейних обговорень. Я відразу уявляв собі попсовий Єгипет з його конвоями і ментально незрозумілу Туреччину з п'яними росіянами і постійними терактами в людних місцях. Крім того, звик організовувати відпочинок самостійно і дуже неприязно ставився до туроператорів. Та, оскільки цього року можливості відпочити в омріяних Португалії та Італії не було, то трохи більше двох годин польоту - і ми в Анталії.
Джерело |
Летіли зі Львова чартером (Airbus a321 компанії Windrose). Попри оголошення жахливою англійською все було в порядку. Без додаткової плати пропонують каву/чай/воду. За поїсти треба доплачувати. Після слів "даю вам кращі місця" ми опинилися в другому ряді. Так от - перші ряди знаходяться в безпосередній близькості до туалету і, приблизно через годину польоту, ви стаєте мимовільним спостерігачем за чергою в туалет, яка прямо нависає над вами. Сумнівна радість, враховуючи ще й неприємний запах, який супроводжує все це дійство. Після набору висоти політ відбувається на 10-11 тисячах метрів зі швидкістю 800-900 км/год. Пролітає над всією Румунією, попри берегову лінію Болгарії і через всю Туреччину. Особливо заворожує Стамбул з його Босфором і Мармуровим морем. Масштаби низької забудови з такої висоти просто вражають. Ще одним бонусом польоту є гори північніше Анталії - тут літак знижується на стільки, що часом здається, зачепить крилом одну з вершин.
Зверху висота і швидкість польоту |
Джерело |
Джерело |
Джерело |
Місцева валюта - турецька ліра. Нам не знадобилась. Регіон туристичний - доларами можна розрахуватись будь-де. Раджу ще вдома приготувати 10-20 доларів номіналом 1, 2 долари, оскільки прийнято залишати на чай: за прибирання номера; водієві в автобусі, який доставить вас в готель; за доставку чемоданів в номер і т.п.
В Туреччині торгуватись є нормальним явищем. Це можна робити будь-де, крім мережевих супермаркетів, заправок і т.п. Оскільки система "все включено" виключає потребу щось купувати, то торгуватись спробував лише раз, коли брав машину на прокат. Торг мій був безуспішним. Тішу себе, що причина не в мені :)
Готель
З кількох варіантів обрали Kimeros Park Holiday Village.
Джерело |
Джерело |
Контингент туристів спокійний, багато сімей. Велика кількість українців, росіян (мабуть десь порівну), поляків, білорусів. Обстановка сприяє спокійному розміреному відпочинку.
Харчування і розваги
Любителям поїсти по приїзді додому доведеться попустити свої паски. Їжі нескінченно багато. Практично в будь-який час доби можна поїсти - це сніданок, пізній сніданок, обід, закуски, вечеря, піца... Розпорядок трапез є в номері. Їжа доволі різноманітна. Це як звична, так і специфічна турецька. Багато риби, м'яса, овочів, зелені, солених закусок, хлібобулочних і кондитерських виробів. Є і дієтична їжа, дитяче кафе (проте якість їжі там не сподобалась).
Джерело |
Пиво одного виду - класичне світле. Вина - молоді, сухі. По приїзді відразу захотіли випити кави. Після довгих пояснень англійською: "latte", "Coffe with milk", "Coffe and milk" отримав чорнюще американо. Вирішив добрати до нього тепле молоко, але "Hot milk" розцінили, як холодне молоко з пакета. Тому каву потім замовляв російською або робив сам в кавомашині. До речі, автомат робить тільки чорну каву і капучіно. Скляну тару заборонено брати з собою до басейну з міркувань безпеки, але багато людей цим правилом нехтують.
В готелі працює команда молодих людей, які відповідають за розваги. Треба визнати, що їм це вдається дуже добре. Проводяться постійні смішні конкурси в басейні, ігри в вотерполо, футбол, аква-аеробіка. Ці люди несуть з собою море фану і емоцій. Навіть є короткий танець, який вони всі разом виконують в перервах між конкурсами. Атмосфера дуже дружня і невимушена. В передостанній день нашого відпочинку (30 серпня) Туреччина відзначала велике державне свято - День перемоги (Victory Day / Zafer Bayrami) на честь перемоги над грецькими окупантами. В цей день панувала особливо піднесена атмосфера, відпочиваючим на кожному кроці пропонували національні страви. Все це супроводжувалось живою етномузикою, турки веселились, дуріли, обливались водою :) Було цікаво і весело.
Вечорами аніматори організовують "Міні-міні діско" для дітей - це танці, співи, вправи. Дітям це дійство дуже подобається. Є маленький басейн з трьома дитячими гірками. Вечорами дискотеки, караоке, вечірки. Проте, все-таки, місце більше підходить для сімейного відпочинку. Любителям "подвіжувати", тут, мабуть, не дуже сподобається.
Море і гори
Таке поєднання вражає своєю красою і незвичністю.
Море надзвичайно прозоре і тепле. Вода дуже солона, а дно і пляж - кам'янисті. Каміння, особливо дрібне, спричиняє певні незручності, дехто використовує спеціальне взуття. Але мене такі пляжі приваблюють більше, ніж піщані. На дні, біля берега, можна зустріти маленьких рибок, які навіть не бояться кусати в ноги.
маршрут до канатної дороги "Olympos Teleferik" |
Не готелем єдиним (день перший)
На п'ятий день відпочинку ми вибрались на г. Тахталидаг (Tahtalı Dağları), що поблизу Кемера. Висота над рівнем моря - 2365 м. Між Анталією і Фінібахче її можна бачити як домінуючий пік гірського хребта Бейдаглари. ЇЇ навіть видно з моря.
З листопада по червень гора вкрита льодом і снігом. Навесні цей сніг часто забарвлюється в червонуватий відтінок вітрами з Сахари, а влітку, через хмари, які затемнюють гору, це нечасто можна побачити. Рослинність зникає з висоти близько 1900 м. Подорож на вершину стала можлива з 2007 року, коли було прокладено канатну дорогу "Olympos Teleferik". Проектування і будівництво канатної дороги здійснювала швейцарська компанія Doppelmayr Garaventa Group. Для реалізації цього проекту була побудована вантажна канатна дорога для перевезення матеріалів. Технічні дані: різниця висот - 1639 м, довжина канатної дороги - 4350 м, кабіна вміщує 80 осіб, швидкість руху - 10 м/с, кількість несучих опор - 4.
Отже, подорож на вершину я запланував ще в Україні, але не був до кінця впевнений через те, що не хотів орендувати машину заздалегідь. Крім того не знав, авто потрібне буде на день чи більше. Пощастило, що готель співпрацює з прокатом і вартість оренди машини з механічною коробкою на один день - 60 доларів. Автомат - 80 доларів. Дитяче автокрісло входить в ціну. Вартість готельного трансферу, для порівняння, 50 доларів. Хоча замовляв Peugeot 301, по факту отримав Fiat Linea попереднього покоління з тупуватим дизельним двигуном і "розбитою" коробкою передач. При оформленні потрібно було тільки показати посвідчення водія (ніяких платіжних карт і завдатків). Зайняло все до п'яти хвилин. До речі, важко не помітити, що більшість авто в Туреччині білого кольору.
Проїхати треба було 25 км в одну сторону, тому вирішив заправити тільки 5 літрів. На заправці платив доларами, вийшло 8 доларів за 5 літрів. Добрались швидко. Єдиний момент - слабкий двигун в парі з поганою коробкою передач дуже ускладнює круті підйоми на серпантинах. В моменти, коли замість другої передачі вмикається четверта, доводилось зупинятись і стартувати вгору з першої. На парковці вас зустріне дружелюбна качка, яка живе в ставку і не проти отримати від вас щось смачне :)
10 хвилин - і ми на вершині! Теплі речі, які ми приготували, налякані карпатськими перепадами температур, не знадобились. Оглядовий майданчик організований на даху будівлі, чим дає можливість огляду на 360 градусів. Краєвиди суперові! Навколо гори, а море зливається з небом. Популярним на горі є параглайдинг - політ на параплані (щось типу парашуту). Вартує таке задоволення 200 доларів. В будівлі є кафе, галерея, туалет.
Оглянувши околиці і зорієнтувавшись на карті, вирішили ще наосліп поїхати в невелике поселення Чирали (Çıralı) - вище на фото прямо над прапором. Ця локація нам видалась цікавою і була в зоні досяжності (до кінця дня ще залишалось кілька годин). Відстань приблизно 35 км від канатної дороги.
Дорога через поселення привела нас до самого пляжу, де один біля одного тіснились маленькі кафе, чергуючись з невеликими будиночками. Поселення є частиною національного парку "Бейдаглари". В 1970-ті роки тут жили лише дві сім'ї пастухів, а місцевість була заболочена. Згодом, після осушення боліт, місцевість почала активно заселятись. Зараз це місце відпочинку незалежних туристів (турків і, в більшості, гостей із Західної Європи). Туроператори і великі готелі відсутні. Населення займається, в основному, сільським господарством. По дорозі переїжджали через велику річку, яка на цей момент повністю пересохла! В таке просто важко повірити, оцінюючи її ширину і висоту мостів через неї. В руслі вже навіть встигли вирости невеликі кущі. Можна тільки собі уявити, якою повноводною ця ріка є навесні. Через все поселення вздовж дороги протягнутий невисокий акведук, але, судячи з того, що багатьох ланок не вистачає, ним вже не користуються. Пляж мене дуже вразив чистотою і природністю. До речі, він знаходиться під захистом Європейського агентства навколишнього середовища як зона розмноження головастих морських черепах (вид Caretta caretta). Каміння значно більше, ніж на готельному пляжі, а вода ще прозоріша і холодніша. На пляжі ми провели небагато часу, оскільки серед такої кількості місцевих було трохи некомфортно і ми не до кінця знали, як правильно себе поводити. Всі жінки повністю прикриті одягом. До дітей ставляться привітно. Але, знову ж таки, без знання мови і правил поведінки, будь-яка зайва увага досить насторожує. Це місце однозначно варте уваги. Тут дуже мальовнича природа, а також така подорож дає уявлення про життя звичайних людей за межами комфортного готелю.
Гирло ріки. Справа видно гору, на якій ми були |
Русло ріки |
А далі по береговій лінії є кілька пляжів, доступ до яких є тільки з моря |
Якщо швидко бігати, то ще й можна зробити панорамне фото двох себе :) |
Не готелем єдиним (день другий)
Наступного дня машину ми мали повернути о 14-й годині, тому вирішили не гаяти час і познайомитись з горами ще ближче. Протяжність маршруту 35 км в одну сторону. Набір висоти приблизно 1300 м.
Кемер. Початок маршруту |
Ці "вилазки" дали зрозуміти, що все-таки активний відпочинок нам більше до душі. Принаймні точно варто розбавляти "all inclusive" такими подорожами.
Ще одне місце для купання |
Кемер. Кінець маршруту |
Останній день і дорога додому
Сьомий день відпочинку був звичним, принаймні до обіду. Відчуття були змішані - водночас і навідпочивались, і ще б не завадило додатково 1-2 дні. Після обіду погода різко зіпсувалась - густі хмари "зачепились" за гори. Спочатку думав, що здалось, але ні - блискало, потім гриміло. Через кілька хвилин почалась злива. Тішився, по-перше, що довелось побачити тропічний дощ, а, по-друге, що це відбулось в останній день відпочинку. Ну і, відверто, хотілося вже хоч трохи прохолоди.
Ой, хмариться-туманиться... |
Інформацію щодо трансферу в аеропорт і час вильоту ми отримали на рецепції після вечері. Виїжджати нам довелось о 5-й ранку. Звечора ми завбачливо припасли солодке до ранкової кави. В аеропорт прибули вчасно, реєстрацію пройшли за 10 хв, а митний контроль за 20. Після цього ще залишалось півтори години до відльоту. Літак подали десь на півгодини швидше, відповідно, швидше і вилетіли. Цього разу сиділи в 13-му ряді - черга в туалет вже не заважала :) Літак був такий самий, як минулого разу. Знову ті самі незрозумілі бурмотіння англійською, неохочий інструктаж на випадок аварійної посадки, набір висоти, чай-кава, турбулентність в районі Стамбула, зниження в районі Івано-Франківська і ми вже майже вдома. Дуже цікаво було спостерігати знайомі місця з висоти - пролітали над Городком, Ясниським кар'єром, кільцевою дорогою, Рясне, Городоцькою. Посадка була м'яка, люди аплодували і тішились, що вже вдома.
Черги на реєстрацію в Анталії (наша була невелика) |
Львів |
Під час польоту спостерігав на телефоні за висотою, швидкістю і положенням на карті (через програму OsmAnd) - відкрив для себе, що літак заходить на посадку зі швидкістю 250 км/год. Виглядає львівський аеропорт гарно, але відчувається, що використовується не в повну силу. Особливо це видно на контрасті з аеропортом в Анталії. В нашому проглядається якась "необжитість". Маю надію, що ситуація колись зміниться.
Також хотілося б, щоб нарешті змінили міжнародний код радянських часів LWO на український. Така ініціатива була в 2015 році.
З-поміж можливих кодів пропонувалися такі: LVV, LWW і LWD. Перші два могли би асоціюватися з назвою міста, а останній - з офіційною назвою Міжнародного аеропорту "Львів" імені Данила Галицького.
Певною проблемою є те, що найбільш прийнятні коди для позначення львівського аеропорту через назву міста вже зайняті: код LVI використовує аеропорт «Livingstone» у Замбії; код LWI – аеропорт «Lowai» у Папуа-Новій Гвінеї.
(Джерело)Як бачимо, пройшло вже два роки, а ми і далі літаємо із LWO і в нього ж прилітаємо :)
Приземлились ми приблизно о 12 годині. Митний контроль пройшли швидко, отримали багаж і на таксі з польськими бляхами вирушили додому. Рідне місто зустріло нас гарною погодою, тому акліматизація пройшла невідчутно.
А в голові Брати Гадюкіни цілу дорогу співали "Я вернувся домів, в своє рідне місто Львів" :)
Отже, чи їхати в Туреччину по системі "all inclusive"?
Однозначно так :)
P.S.
Не знаю, що це. Я його називав "кукумбр" :) |
"Бережіть природу" |
Величеееезне листя |
Стамбул |
Теплиці біля Анталії. Частину цих овочів, мабуть, скоро будемо купувати в супермаркетах України |
Осінь |
Як виявилось згодом, це підводні велотренажери... |
"Бережіть природу" - 2 |
Кожне дерево на території готелю має свій номер |
Вперше побачив, як формується кора на пальмі |
Незвичне дня нас відображення карти |